Співомовки
НАРОДНЯ БІБЛІОТЕКА ПРОСВІТИ Ч.8.
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ.
СПІВОМОВКИ
(ВИБІР).
ЛЬВІВ 1921.
НАКЛАДОМ ТОВАРИСТВА „ПРОСВІТА“
ЗМІСТ.
Стор.
З печатні Ставрипиґійського Інститута
під управою Ю. Сидорака
Степан Руданський.
Про Степана Руданського.
Степан Руданський уродив ся в Хомутинцях, селі Винницького повіту на Поділлю, де його батько був священником. До шкіл ходив в Камянці на Поділлю, а потім вчив ся на лікаря в Петрограді. Тоді він дуже бідував; нераз голодував та жив в вогкій, студеній хаті. Батько йому не помагав, бо мав численну семю і гнівав ся за це, що Степан не хотів стати попом, та що говорив і писав по українськи, а не по московськи.
Руданський вивчив ся на лікаря і напечатав свої перші вірші в тім самім році, коли умер Тарас Шевченко (1861).
І тепер жити йому не було ліпше. Заходити ся коло хворих було за тяжко для його слабого здоровля. Як що убогий чоловік занедужав, він йому зараз помагав, а грошей не брав. Панів не долюблював, а прихиляв ся до простих людей, як і сам жив та одягав ся завсігди просто. За тим і одружив ся з простою, мало грамотною дівчиною, від котрої мав двоє дітей. Нещасливе семейне життя та ненастанні заходи коло недужих похитнули його і так вже слабе здоровля. Тай лихі люде не давали йому спокою. Він помер в 1873 році в нужді, не маючи й сорок літ.
Писав він богато. Складав любовні пісні, що тепер скрізь співають ся, як: „Повій, вітре, на Вкраїну“. Писав поклики до бою з ворогами, що присіли як саранча нашу землю. В віршу „До України“ пише Руданський, щоб Україна скорше гукнула на своїх дітей, нехай вони йдуть Неньку визволяти:
Тоді вже нас не забудуть
І московські внуки,
Бо кров за кров катам нашим
І муки за муки.
Крім того писав Руданський історичні поеми про українських гетьманів, як „Мазепа“, „Павло Полуботок“ і другі; також перекладав чужі писання на нашу мову. Та найбільша його сила і слава в співомовках, з яких дещо подаємо в цій книжочці. Це є смішні, короткі оповідання з нашого народнього життя та з життя чужинців, наших сусідів: Москалів, Ляхів, Жидів, Німців, навіть Турків.
Не лише для сміху писав Руданський веселі вірші, співомовки. Майже в кождім з них є якась правда, якась глибока гадка. Написані співомовки дуже вдатно прекрасною українською мовою та легоньким віршом.
Нашого селянина-мужика та його життя Руданський знав і любив. Богато народних байок і приказок переспівав він у своїх веселих віршах. Богато знов з його співомовок так народові припало до вподоби, що співає їх народ та розказує, як народні пісні чи приказки. Тепер його радо читають скрізь, де живе наш український народ, де гомонить українська мова. І згадуємо його добрим словом за це, що остав ся бідним мужицьким поетом, а не пішов до богатих Москалів; що він старав ся серед злиднів працювати серед своїх земляків і будив їх до народньої свідомости. Що не тільки лишив нам свої веселі вірші, але й показав своїм життям, як то можна бути бадьорим та веселим навіть тоді, як біда докучає.
Які книжки
можна дістати в Тов. „ПРОСВІТА“
по найдешевших цінах?
Українське письменство:
Твори:
Квітки-Основяненка 2 т.
„
Шашкевича-Головацького
„
Устіяновича-Могильницького
„
Меглинського-Костомарова
„
Т. Шевченка 2 томи оправлені
„
Куліша 6 томів
„
Воробкевича 2 томи
„
Глібова-Климковича
„
Стороженка
„
Руданського 3 томи
„
Федьковича
„
Івана Нечуя Левіцького 1 т.
Инші видання:
Найновійші видання:
Замовлення і гроші слати на адресу:
Тов. „Просвіта“ Львів, Ринок ч. 10.
На порто й опакування належить долучати 10 М. на поручене, а по 25 М. на 5 кґ. пачку.
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.
Добре торгувалось
Чи в Киіві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці,
Ходив чумак з мазницею
Помежи крамниці.
І в крамницях, куди глянеш —
Сріблом-злотом сяє,
А йому то і байдуже:
Він дьогтю питає!
Реготять дурні кацапи;
А він тілько сплюне
Тай до другої крамниці,
Багатшої, суне.
В найбагатшії крамниці
Два купці сиділо,
І туда чумак заходить
З мазницею сміло:
„Добри-день вам, добрі люде!“
Та й зачав питати,
Чи нема у них принаймній
Дьогтю де продати.
— „Нєту! нєту!“ — купці кажуть
Тай, шельми, сміють ся:
„Здєсь не дьоготь, только дурні
Адні прадаютьса!“
А чумак їм: „То нівроку-ж
Добре торгувалось,
Що йно два вас таких гарних
На продаж осталось.“
29. X. 1857.
По чому дурні
„Де ти був-єсь, пробував-єсь?
Роскажи, Іване!“
— „Та де вже я не бував-єм,
Всюди був-єм, пане!
Був в Адесі і Бендерах,
В Ровнах і Полтаві,
Ходив в Київ разів кілька,
Бував і в Варшаві.“
„А по чому-ж там, Іване,
Дурні продають ся?“
— „Та то, пане, як до дурня,
Які попадуть ся!
Дурень пан — заплатять більше,
Бо честь таки знають,
А як мужик, то звичайне:
Без ціни спускають…“
29. X. 1857.
Запорожці у короля
Приїхали Запорожці,
Короля витають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають…
Сидять собі. В них жупани
Все кармазинові,
І самі такі храбренні,
Вуса прездорові!..
Задивились на ті вуса
Ляхи препогані.
„Що б їм, кажуть, дати істи?
Даймо їм сметани!..“
Поставили їм сметани,
Їсти припрошають,
Але наші Запорожці
Разом відмовляють:
— „Славная у вас сметана!..
Тілько почекайте,
А перше нам, Запорожцям,
Щільник меду дайте!“
Дали меду Запорожцям…
Вони як поїли,
Так ті вуса прездорові
В гору й завертіли.
Тай говорять королеви:
— „Кажи, ясний пане,
Нехай тепер Запорожцям
Подають сметани.“
15. IV. 1858.
Пан і Іван в дорозі
Ізійшли ся пан з Іваном,
По світі мандрують,
Разом їдять, розмовляють,
Разом і ночують.
На кождому через плечі
Висить по торбині,
Лиш пан таки у чемерці,
Іван у свитині.
Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати,
Аж пан собі задумує
Хлопа ошукати…
Тай говорить до Івана:
„Знаєш що, Іване?
Годило ся б попоїсти!..“
— Та що-ж? їжмо, пане!..
„Але знаєш що, Іване?
Починаймо з твої!
Як твоя буде порожня,
То тогді до мої!“
— Добре, пане! — Іван каже,
Зняв свою торбину,
На травиці зелененькій
Простелив свитину.
Попоїли таки добре:
Комара здушили…
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.
Прийшов вечір. Знов у полі
Стали ночувати.
Вже панови свою торбу
Треба починати…
Але пан собі ні слова,
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє…
„Що би ти робив, Іване, —
Пан зачав питати:
Як би тобі довело ся
Таке поле мати?..“
— А що-ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав би,
Та ходив би до Одесу,
Сіль і гроші мав би…
„А що я не так зробив би…
Пан почав казати:
Я казав би на сім полі
Місто збудувати…
Там би в мене стояв палац,
Там під ряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці…
От-тогді приходь, Іване,
В мене балювати!..“
— Ет, спасибі, Іван каже,
Лучше будем спати!..
Незабаром коло пана
Став Іван хропіти,
Незабаром коло нього
Став і пан сопіти.
Тілько що пан заснув добре,
Іван підійняв ся,
Та до панської торбини
І сам присотав ся…
То і курку, і печеню,
І кавалок кишки,
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.
Пробудив ся пан раненько:
Пропаща година!
Хоче їсти сіромаха,
Та пуста торбина…
Розбуджає він Івана
Та його й питає,
А Іван стиснув плечима
Тай відповідає:
— А що-ж, пане, та-ж ви вчора
Місто будували:
Тут стояло дві різниці,
Там булки стояли,
А по місті, звісне діло,
Собаки ходили…
То вони-ж то вашу торбу
Певне стеребили!
Посвистав пан по торбині,
Нічого діяти!..
„Вставай, каже, вже, Іване!
Підем мандрувати.“
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились…
Аж на силу перед вечір
До села прибились.
Ідуть вони в коловорот,
Аж блукає гуска.
Іван гуску та в торбину:
Є вже і закуска…
Повернули в пусту хату,
Гуску спорядили…
Спорядили, як годить ся,
У піч посадили…
Але пан гадає знову
Хлопа ошукати,
Тай говорить: „Що ж, Іване!
Ми лягаймо спати!
Та кому із нас приснить ся
Красчая закуска,
То вже ціла тому завтра
Достається гуска!..“
— Та як спати, то і спати,
Нічого діяти! —
Постелив Іван свитину,
Тай лягає спати…
Серед ночі захропів пан;
Іван пробудив ся,
Із'їв собі цілу гуску,
Тай знов положив ся.
Рано будить пан Івана
Та давай казати:
Як то Бог його до себе
Просив балювати.
Та якії там потрави
Йому подавали,
Та як його всі святії
Їсти припрошали…
— Ані слова! — Іван каже:
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани…
Та дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Тай сів собі коло печі
Тай стеребив гуску!..
„Чи то-ж правда? пан питає, —
Всю із'їв, Іване?“
— Та аби я так здоров був,
Як всю із'їв, пане!
Димом здимів пан голодний,
А Іван озвав ся:
— Хтів когось пан ошукати,
Тай сам ошукав ся!..
16. IV. 1858
Указ
Іде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Тай її читає:
„І прочая, і прочая…
По сему указу
Козак должен кожду дівку
Цілувать по разу,
— Чуєш, дівко, що в указі?“
— „Та чую, козаче.“
І вже-ж рада то, псяюха,
Аж мало не скаче!
— „А приглянь ся но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?“
18. IV. 1858
Чи далеко до Київа
Питають ся якось хлопця
Подорожні люде:
„Чи багато верстов, сину,
До Київа буде?“
— „Та так, люде: Того року
Було вісімнацять,
А тепер,“ говорить хлопець,
„Лічимо сімнацять…“
— „Що-ж то, сину, за пригода
Така прилучилась?“
— „Та пригода, не пригода:
Верства повалилась!“
18. IV. 1858
На калитку
Прийшов козак до кацапа,
Сукно оглядає;
Перекинув штук зо двацять —
Все не добирає…
Аж наглянув десь кармазин; —
„Дай-но, каже, того!..“
Розвертає, оглядає:
„Се хиба нічого!..“
Виміряє середину,
Виміряв чубатий:
„Оттут, каже, мені виріж
На калитку, брате!“
18. IV. 1858